Аскаридоз є найпоширенішим гельмінтозом у світі. Близько однієї п’ятої людської популяції заражено Ascaris lumbricoides, а більшість хворих проживають у країнах, що розвиваються - у сільській місцевості або в районах міст з відсутньою інфраструктурою (нетрях). У цих ендемічних регіонах рівні переважання складають близько 90%, водночас у розвинених країнах цей гельмінтоз є малопоширеним. A. lumbricoides є найбільшою нематодою (15-35 см), що паразитує в організмі людини.
Запліднені яйця аскариди стають заразними після двократної линьки зародку всередині яйця, що займає від 18 днів до кількох тижнів залежно від умов довкілля. Личинки аскарид вилуплюються невдовзі після проковтування інфективних яєць, атакують слизову оболонку, та переносяться з кровотоком до легень. Личинки двічі линяють всередині легень, а після цього (10-14 днів після зараження) проникають через стінки альвеол, піднімаються по бронхіальному дереву до гортані і проковтуються. Личинки перетворюються у дорослих гельмінтів (тривалість життя 1-2 р.) при потраплянні до тонкого кишківника.
Дорослі аскариди щодня продукують близько 200 000 яєць, які виводяться з фекаліями. Зараження відбувається після того, як людина проковтує мікроскопічні яйця разом із їжею чи водою, або ж яйця переносяться від рук до рота при контакті із зараженим грунтом. Яйця у грунті можуть залишатися життєздатними до 15 років.
Прийнято виділяти гострі та хронічні симптоми аскаридозу. Гострі симптоми (запалення легенів, ускладнене дихання, лихоманка) є наслідком міграції личинок через легеневу тканину. Характерними симптомами інвазії дорослими гельмінтами (хронічний аскаридоз) є кишкова дистонія та біль, нудота, діарея. У незначного відсотка пацієнтів сплутування гельмінтів при міграції може викликати механічне закупорювання кишківника. Більшість випадків аскаридозу є безсимптомними, і пацієнти звертаються до лікаря лише після того, як помітили гельмінтів у власних фекаліях.
Підвищений ризик інвазії A.lumbricoides виникає при недостатній особистій гігієні, поганих санітарних умовах та використанні людських екскрементів як добрива. При цій інвазії спостерігається наявність незначної кількості важко інфікованих пацієнтів, в той час як більшість хворих заражені одиничними гельмінтами. У дітей інтенсивність інвазії є в цілому вищою, ніж у дорослих. Причиною згаданих закономірностей є як генетичні (імунітет), так і поведінкові фактори.
Як личинкова стадія, так і дорослі гельмінти викликають сильну специфічну імунну відповідь, що включає всі ізотипи (IgM, IgG, IgA, IgE). Антитіла проти личинок A. lumbricoides з’являються вже через 10 днів після зараження. Існує багато спостережень передчасної загибелі гельмінтів в організмі хазяїна внаслідок ефективної імунної відповіді.
Рівень специфічних імуноглобулінів сильно корелює з інтенсивністю інвазії. Найвищі концентрації антитіл спосерігали у 5-9-річних дітей, у яких інтенсивність інвазії була також найвищою.
В ендемічних і, до певної міри, в неендемічних регіонах значний відсоток популяції складають серопозитивні індивіди без клінічних ознак аскаридозу, що вказує на контакт останніх з мігруючими личинками без розвитку клінічного аскаридозу або на циркуляцію IgG антитіл після дегельмінтизації пацієнтів.
A. lumbricoides викликає потужну загальну та специфічну IgE реакцію, а також еозинофілію. Легенева стадія може викликати потенційно летальні реакції гіперчутливості у деяких індивідів, особливо у дітей, і гельмінтний матеріал набув негативної слави через алергічні реакції, які він провокує.
Близько половини білків аскариди є імуногенними. Личинкова та доросла стадії хоч і зберігають подібність, все ж є імунологічно відмінними. Як личинки, так і дорослі черви використовуються для приготування соматичних антигенів для діагностичних цілей. Приймаючи до уваги високий рівень крос-реактивності білків аскариди та інших нематод (анкілостома, Trichuris), кліщів, а також білків людини, описані спроби очищення соматичного антигена та виділення окремих імуногенних білків (білок масою 34 кДа). Незважаючи на ці дослідження, соматичний антиген все ще широко використовується в діагностиці.
У високоендемічних регіонах поширеною лікувальною тактикою є суцільна дегельмінтизація груп ризику без попередньої діагностики. Основним же методом для специфічної діагностики аскаридозу є мікроскопічне спостереження зразка екскрементів пацієнта (метод Като-Катца). Через різний поденний вихід яєць, особливо у регіонах зі значною часткою інфекцій легкої інтенсивності, цей метод вимагає відбору трьох і більше фекальних зразків у послідовні дні. З цієї причини в неендемічних країнах серодіагностика без сумніву є основним діагностичним підходом.
сховати »