Toxoplasma gondii є паразитом підцарства найпростіших, вперше описаним в 1909 р. Чарльзом Ніколь та Луї Мансо. T. gondii — внутрішньоклітинний паразит з комплексним життєвим циклом, що складається з 3-х стадій: а)тахізоїти-ця форма паразита атакує клітини та розмножується всередині них під час гострої стадії інфекції; б) брадизоїти-присутні в тканинних цистах; в) спорозоїти-знаходяться в ооцистах, резистентних до несприятливих умов довкілля; ооцисти екскретуються членами родини Felidae (включаючи домашніх та бродячих котів), які є єдиними остаточними хазяїнами T. gondii. Інкубаційний період первинного токсоплазмозу складає 5-23 днів. Головними та необхідними органами-мішенями для тахізоїтів є центральна нервова система (ЦНС), сітківка ока, та серцеві/скелетні м’язи. Симптоми, у разі їх виникнення, у здорових в інших відношеннях людей включають: лихоманку, незначні грипоподібні симптоми, збільшені головні та шийні лімфовузли, біль в м’язах, пневмонію, та порушення з боку ЦНС. У імунокомпетентних пацієнтів тканинні цисти залишаються латентними протягом життя. У імуносупресованих індивідів (пацієнтів з ВІЛ або лімфопроліферативними порушеннями, пацієнтів з пересадженими органами) перебіг токсоплазмозу є менш сприятливим і часто має наслідком менінгоенцефаліт. В цій групі пацієнтів токсоплазмоз є переважно результатом реактивації латентної інфекції T. gondii. Іншою групою ризику є вагітні жінки. Пошкодження плоду при токсоплазмозі бувають важкими, і наслідком вагітності можуть бути спонтанні аборти, мертвонародження, та немовлята, народжені з ознаками токсоплазмозу. Класична тріада ознак, які наводять на підозру про наявність вродженого токсоплазмозу (ВТ), включає хоріоретиніт, внутрішньочерепні кальцифікації, та гідроцефалію. Хоча більш важкі випадки ВТ здебільшого реєструються під час першого місяця життя, тяжке захворювання іноді виявляється лише на другому та третьому місяцях. Зорові дефекти є найбільш звичайними довготерміновими наслідками ВТ і можуть значно впливати на якість життя уроджено інфікованих дітей.
Жінки, інфіковані T. gondii до зачаття дитини, за рідкісними винятками, не передають інфекцію плоду. Водночас жінки, інфіковані T. gondii менш ніж за 6 місяців до зачаття або після нього можуть передавати інфекцію через плаценту до плоду. Загальний ризик передачі ВТ від матері з гострою формою токсоплазмозу до плоду може доходити до 50-60% в нелікованих випадках. Частота вертикальної трансмісії зростає з гестаційним віком. В протилежність цьому, більш тяжкі клінічні ознаки у інфікованих дітей частіше спостерігаються в потомстві жінок, які заразилися на початку вагітності.
Токсоплазмозом можна заразитися трьома основними шляхами: а)аліментарним-через споживання сирого або неправильно приготованого інфікованого м’яса; б)через проковтування ооцист, які коти виділяють з фекаліями, і які містяться в котячому туалеті або у ґрунті; в)вертикальним-коли вагітна жінка передає інфекцію плоду. Токсоплазмоз залишає тривалий імунітет, за винятком випадків зараження більш вірулентним штамом T. gondii.
Відповідно до оцінок, понад третина людства заражена паразитом, але інфекція нерівномірно розподілена серед різних країн, складаючи переважно 10-80%.
Частота ВТ на 10000 живороджень також значно варіює в різних країнах. В США вона оцінюється у 1 випадок на 10000 живороджень; у Франції- 2,9 випадків/10000 живороджень. В деяких країнах (Бразилія), виявлено високий рівень (9/10000), водночас у Великобританії-лише 0,33-1/10000.
Інвазія паразита викликає добре скоординовану клітинну, гуморальну та неспецифічну імунну відповідь, метою якої є запобігти неконтрольованій проліферації тахізоїтів. IgM розглядаються як найбільш ранні імуноглобуліни при гострій інфекції, оскільки вони продукуються під час перших кількох тижнів після інфікування і через кілька місяців не виявляються. Кінетика IgA подібна до IgM. IgG зазвичай можна виявити через 2-3 тижні після IgM, його рівень досягає максимуму через 2-3 місяці, а потім знижується, виходячи на плато, що робить можливим його виявлення протягом тривалого часу.
Гострий токсоплазмоз в імунокомпетентних пацієнтів рідко діагностується шляхом прямого виявлення паразита в рідинах, тканинах та виділеннях організму; клінічні симптоми токсоплазмозу також недостатньо специфічні. З цієї причини найбільш поширені методи діагностики засновані на виявленні антитіл, для чого використовується значна кількість серологічних методів (СФ тест, тести непрямої імунофлуоресценції, тести аглютинації, наприклад, імуносорбційний аглютинаційний тест (ISAGA), імуноферментні тести). Імуноферментні тести з виявлення IgG та IgM найчастіше використовуються в неспеціалізованих лабораторіях, в той час як багато інших серологічних методів застосовується тренованим персоналом спеціалізованих лабораторій.
В імуносупресованих пацієнтів синтез антитіл може бути пригніченим. З цієї причини серологічні тести в них не є настільки інформативними, як в імунокомпетентних людей. Тому у цих пацієнтів T. gondii необхідно визначати безпосередньо шляхом ПЛР або виділення паразита.
Серологічні методи переважно використовуються в наступних клінічних ситуаціях:
1) У вагітних жінок-для визначення серологічного статусу до зачаття/в першому триместрі вагітності;
2) У вагітних серонегативних жінок-для проведення систематичного скринінгу на можливий ВТ під час вагітності;
3) У новонароджених та немовлят-для діагностики можливого ВТ ( визначення рівня IgG у віці 12 місяців є ’золотим стандартом’ для певного та остаточного діагнозу ВТ);
4) У донорів та реципієнтів органів - для визначення серологічного статусу до трансплантації.
Показано, що при ВТ рання діагностика та лікування є ефективними. В тих країнах, де вагітним жінкам систематично надається можливість серологічного скринінгу та пренатального лікування (Франція), більшість випадків ВТ не мають явних клінічних проявів під час вагітності або в неонатальний період. В Австрії майже всі вагітні жінки проходять серологічний скринінг рано під час вагітності і, у разі серонегативності, тестуються повторно у другому та третьому триместрах. Жінкам, інфікованим T. gondii, надається лікування одразу після виявлення хвороби. Ці заходи допомогли знизити частоту ВТ від 50-70 випадків/10000 живороджень на початку програми до 1 випадку/10000 живороджень.
Потрібно наголосити, що позитивні значення тесту на IgM не обов’язково означають недавню інфекцію. IgM може персистувати протягом року після гострої інфекції, і більшість позитивних IgM результатів ( 60%) отримано у вагітних жінок з паст-інфекцією. З цієї причини тестування на IgM не повинно проводитися окремо-найбільша цінність позитивних результатів тесту на IgM полягає в тому, що вони піднімають питання щодо можливості недавньої інфекції, викликаючи цим необхідність підтверджуючого тестування, наприклад, визначення авідності IgG.
Високоавідні антитіла класу IgG з’являються через як мінімум 12–16 тижнів після інфікування. З цієї причини присутність високоавідних антитіл у сироватці під час першого триместру вказує, що інфікування відбулося до вагітності, і ризик для плоду є практично нульовим. Наявність низькоавідних IgG вказує на необхідність подальших тестів, оскільки особливістю інфекції T. gondii є персистенція низькоавідних антитіл у деяких індивідів протягом багатьох місяців і аж до року після первинної інфекції.
сховати »